"Жучки", агенти КДБ i дисиденти

http://www.expres.ua/main/2010/07/23/38899

П'ятниця, 23 Липня, 2010 - 17:30

Iз розсекречених архiвiв спецслужб колишнi полiтв'язнi довiдалися про "стукачiв" зi свого оточення, пiдслуховування у квартирах та методи роботи КДБ

Цi архiви i досi приховують чимало таємниць. На щастя, деякi з них стають надбанням громадськостi. Тож сьогоднi колишнi дисиденти можуть заглянути у папки iз колись надзвичайно таємними документами Комiтету держбезпеки УРСР та довiдатись багато цiкавого про себе та iнших.

Тож якi секрети зберiгали архiви спецслужб? Про це "Експрес" запитав фiгурантiв справи "БЛОК", українських дисидентiв 1960 -- 1980 рокiв Василя Овсiєнка, Валентина Мороза i Богдана Гориня.

Секретарка була агенткою

-- Як так сталося, що ви здобули доступ до святая святих радянських спецслужб?

В. Овсiєнко: -- Ще 17 лютого нас, групу колишнiх полiтв'язнiв, запросив до себе тодiшнiй директор архiву СБУ Володимир В'ятрович. Нам запропонували ознайомитися з архiвами i висловити свої мiркування, що з ними далi робити. Усi погодилися з думкою Валентини Чорновiл (сестра В'ячеслава Максимовича) про те, що в архiвних документах того часу про кожного з дисидентiв так багато брехнi, що публiкувати їх можна тiльки з вiдповiдними коментарями. Хоча та iнформацiя, котру я читав про себе, доволi об'єктивна. До речi, я познаходив у своїй справi такi цiкавi деталi про себе, яких і не знав...

-- Якi, наприклад?

-- Скажiмо, я лише тепер дiзнався, що одна наша довiрена особа -- друкарка, котра влiтку 1972 року друкувала "Вiдкритого листа членам ЦК КПРС i ЦК КП України" Василя Лiсового на захист заарештованих шiстдесятникiв, була сексотом КДБ.

Коли Євген Пронюк i Лiсовий були заарештованi за цей лист, то вони дуже довго не називали iменi друкарки. Я також пiсля арешту не називав, доки її iм'я не з'явилося у справi. А виявляється, що того ж дня, коли я привiз друкарцi Раї цього "Листа" (тобто 26 червня 1972 року), вона доповiла про це в КДБ i кадебiсти вирiшили "не препятствовать изготовлению документа, чтобы взять с поличным". Ця Рая, якiй ми так довiряли, фiгурує у справi як "агент Валя"!

Взагалi, стосовно цього "БЛОКу" ходить чимало брехнi. Скажiмо, про те, що тi ж Кендзьор чи Яворiвський мали в КДБ пiдпiльнi псевдо i пiд ними працювали. Це неправда, все -- навпаки. Кадебiсти для оперативної роботи присвоювали об'єктовi якесь псевдо, i людина й не знала, що її так називають.

Де, коли i з ким

-- У документах у справi Ярослава Добоша (бельгiйського українця, котрий перевозив за кордон самвидавiвську лiтературу) дуже добре описується, як саме за ним стежили кадебiсти. Причому нагляд вiвся навiть у готельному номерi, очевидно, з допомогою вмонтованої камери. У вашiй iсторiї були випадки такого "технологiчного" стеження?
Б. Горинь: -- Коли я ознайомлювався з донесеннями КДБ кiнця 1980 -- початку 1990-х рокiв, то був вражений -- настiльки там детально, по днях описано, де, коли i з ким я зустрiчався, куди ходив. День у день. Така ж детальна iнформацiя є про мого брата Михайла, Iгоря та Iрину Калинцiв, Степана Хмару, В'ячеслава Чорновола.

А щодо технiки, то в архiвi СБУ я навмання розгорнув один iз томiв i натрапив на кадебiстське повiдомлення: "З допомогою пiдслуховувального пристрою, встановленого у квартирi Калинцiв, вдалося довiдатися про таке i таке". Правда, куди i як вони цi пристрої встановлювали, невiдомо.

В. Овсiєнко: -- У справi "БЛОК" фiгурує житомирець Євген Концевич. Вiн з 1952 року лежить спаралiзований. 1965-го, коли йому було 30 рокiв, до нього приїхало багато друзiв iз Києва -- Чорновiл, Свiтличнi, Сверстюк. А кадебiсти пiдслушку пiдсунули. Євген уночi цей апарат виявив i викинув на смiтник.

Наступного дня в нього вчинили обшук, та пiдслушку не знайшли, хоча вона була у вiдрi зi смiттям. Ще й дротик стирчав. Пiсля того його твори перестали публiкувати. Пiд час обшуку один кадебiст сказав: "Той лежачий труп -- якби вiн устав, то вiн не ходив би. Вiн би сидiв".

Я передав деякi документи, якi сфотографував в архiвi СБУ, своєму колезi Олесевi Шевченку. Про те, як вiн 1976 року разом iз Вiталiєм Шевченком та Степаном Хмарою пiдготував черговий випуск журналу "Український вiсник". Вони його надрукували на машинцi, передрукували на фотоплiвку i передали до Львова людинi, яка мала передати цю плiвку за кордон. А кадебiсти таємно зробили у цього чоловiка обшук, знайшли цю плiвку, зробили з неї копiю, причому свiдомо -- неякiсно, зi змазаним зображенням, i поклали у тому ж мiсцi.

I ця змазана фотоплiвка, з якої нiчого не можна було прочитати, пiшла за кордон. Кадебiсти потiм прозвiтували "нагору", що "Український вiсник" знешкоджено i вiн за кордоном не вийшов. А ми, учасники тих подiй, дiзналися справжню причину цього невиходу, лише тепер, через чверть столiття.

В. Мороз: -- Було й звичайне стеження. Ми у той час взагалi жили в обстановцi постiйного нагляду. Але до того звикаєш. Коли щоразу на вулицi за тобою стежить шпик, безперервно йде i фiксує, з ким ти зустрiвся чи перекинувся словом, то до цього хоч-не-хоч звикнеш.

"Стукачi"

-- Чи змiнило ознайомлення з архiвною справою ваше ставлення до тих людей, якi на допитах свiдчили проти вас?

В. Овсiєнко: -- Може, й водилися "iдейнi" стукачi. Я знаю одне: нiхто з моїх друзiв добровiльно не мiг на мене доносити. Їм "прищемляли хвоста", на них тиснули, їх ставили в певнi обставини, у залежнiсть вiд того -- будеш далi вчитися чи не будеш, будеш працювати чи нi. I деякi люди поступалися, iншi трималися твердiше. Але я бiльше себе звинувачую, нiж їх...

В. Мороз: -- Тут усе залежало вiд твердостi людини. Хтось пiде на принцип, як Стус, умре, але не здасться. А iнший -- напише на вас рецензiю, де звинуватить у всiх грiхах. У мене у справi був такий "експерт" Хвостiн, якi у своєму висновку написав, що в моїх статтях є "крайнiй антикомунiзм", хоч там про комунiзм не було жодного слова. I цього було досить, щоб мене засудити.

Коли я працював на кафедрi Полiграфiчного iнституту, то в мене працював такий. Вiн робив експертизу творiв Iгоря та Iрини Калинцiв. I цi засранцi й досi працюють.

А от у справi з Iваном Дзюбою КДБ використав метод, який застосовують усi спецслужби свiту ще з часiв царя Хаммурапi. Коли людину садять до в'язницi, то її характер твердне, вона зосереджується. А коли звiльняють, людина психологiчно розслабляється. От Дзюбу на тому й пiдловили. Його спочатку заарештували, потiм звiльнили, а згодом ще раз арештували. I вiн
не витримав. У своїй статтi "Серед снiгiв" тих часiв я писав, що хто-хто, але Дзюба, який був символом українського опору, мусив триматися до кiнця, а вiн написав покаянного листа. Дзюба досi сердитий за мене на цi слова.

-- А вас особисто змушували каятися?

В. Мороз: -- Такий тиск був постiйним. У хiд йшли рiзнi методи. Наприклад, мене садили в так звану прес-камеру, де було троє "кримiнальникiв". Вони, як правило, психопати, сидiти з ними -- це щоденне катування. I менi ставилася умова: або пiдпишеш листа iз визнанням своєї вини i каяттям, або умреш у цьому пеклi.

Я це витримав. А дехто каявся. Наприклад, був такий поет Микола Холодний. Чудовий поет, без перебiльшення. Але вiн одразу зламався i написав публiчного листа, в якому засудив усiх своїх друзiв-правозахисникiв. Але серед українцiв мало було капiтулянтiв, що б не казали.

-- У тих архiвах є прiзвища донощикiв, котрi на вас "стукали"?

В. Мороз: -- Донощики, як правило, у документах не фiгурують. Нiяка полiцейська система, а тим бiльше радянська, нiколи не пiде на оприлюднення iмен свої агентiв. Це її найбiльший скарб. Особисто я знав кiлькох "стукачiв", котрi працювали на спецслужби. Наприклад, серед полiтв'язнiв був один на прiзвисько Балтiйський.

Або такий собi Кiчера (це також псевдо), завданням котрого пiсля вiйни було пiд виглядом пiдпiльника виявляти бункери з упiвцями i здавати їх совєтам. У нас у Владимирськiй тюрмi був такий капiтан Донников, то той агент Кiчера з ним спiвпрацював.

В. Овсiєнко: -- Отож-бо й воно, що iмен донощикiв немає. Тi документи, якi нам дали на ознайомлення, написанi на основi доносiв, оперативної iнформацiї, допитiв. Вони писалися росiйською мовою з цитатою українською (вiдразу видно, чия була влада) i пiдписанi керiвниками КДБ. Спочатку Нiкiтченком, а потiм Федорчуком. Причому iмен донощикiв нема не тiльки у моєму випадку, а загалом. У документах вживається термiн "джерело" ("источник"). Iнколи вжито псевда донощикiв. Як правило, це
доповiднi записки, якi писали кадебiсти в ЦК Компартiї, рiдше -- в iншi установи.

Б. Горинь: -- Як сказав нам у тiй розмовi директор архiву СБУ, доноси на жаргонi спецслужб називаються "оперативнi данi". I отих "оперативних даних" радянського перiоду збереглося не бiльше як два вiдсотки. Решта була знищена в час, коли в українському КДБ головував генерал Голушко. Пiсля проголошення Україною незалежностi вiн переїхав до Москви, забравши зi собою величезну частину оперативних матерiалiв.

Я думаю, що насправдi цi матерiали десь є. Таку вiру в мене вселяє той факт, що деякi iз цих нiбито знищених матерiалiв час вiд час друкують деякi вiтчизнянi ЗМI. Бо ж вiдомо, що архiви не горять.

Олег СТЕЦИШИН, Експрес

Довiдка "Експресу":

Спецоперацiя КДБ УРСР проти українських дисидентiв пiд кодовою назвою "БЛОК" розпочалася 28 червня 1971 року, коли вийшла постанова Полiтбюро ЦК КПРС про боротьбу з самвидавом. Справа тривала п'ятнадцять рокiв, останнi її документи датованi 1986-м.

Мета цiєї операцiї -- протидiяти українському нацiональному руховi. Особливим поштовхом у її розвитку стала справа Добоша (вiн був заарештований 4 сiчня 1972 року в Чопi) та масовi арешти 1972 року.